Використання словників різних типів.

Лексикографія(від гр.lexis - слово і grapho – пишу).Є розділом мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Словник –зібрання слів (іноді – словосполучень), розташованих у певному порядку, з певними супутніми поясненнями залежно від його призначення.

Словники бувають:

1. Короткі (до 30000 слів);

2. Середні (70000-80000слів);

3. Повні (80000 слів).

Укладання й видання словників – суспільно необхідна діяльність, складова частина прогресу суспільства. Словники виконують як інформативну, так і нормативну функцію. Словникове багатство мови забезпечує точне бачення навколишнього світу, сприяє розкриттю його закономірностей, розумінню внутрішнього світу людей. Якщо лексика мови в усій її повноті не доступна всім членам суспільства, якщо немає перекладних словників, то суспільство збіднюється і його творчі можливості не реалізовуються як слід.

Словники бувають двох типів: енциклопедичні і лінгвістичні (мовознавчі).

В енциклопедичних словниках подаються відомості про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, про різні поняття, які позначаються тими чи іншими словами. З-поміж них розрізняються загальні енциклопедичні словники: «Українська радянська енциклопедія» в 17 томах, «Український радянський енциклопедичний словник» у 3 томах, «Українська радянська енциклопедія» в 13 томах і спеціальні енциклопедії (медична, педагогічна, сільськогосподарська, народного господарства, кібернетики тощо).

Улінгвістичнихсловниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошення, відповідності слів даної мови словам іншої чи інших мов тощо.

Лінгвістичні (мовознавчі) словники бувають дво- чи кілька мовними (перекладними) й одномовними.

У перекладних словниках до кожного слова, яке перекладається, подається відповідне слово (словосполучення) іншої мови. Якщо таке слово багатозначне, то спочатку подається переклад основного значення, а потім додаткових. До найважливіших перекладних словників належать: «Русско-украинский словарь» у 3 томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тис. російських слів; «Русско-украинский словарь» Д.І. Ганича, І.С. Олійника (1976, для потреб середньої школи); «Польсько-український словник» за ред.. Л.Л. Гумецької (1958, 1960); «Німецько-український словник» В.І. Гаврися» (1981); «Українсько-англійський словник» Ю.С. ЖлуктенкаЮ 2-ге вид. (1987); «Французько-український словник» Б.І. Бурбела, 2-ге вид. (1989), «Болгарсько-український словник», уклад. І.А. Стоянов, О.Р. Чмир (1988) і багато інших.



Одномовнісловники. Є різні типи таких словників, що залежить від тієї конкретної і основної мети, задля якої укладають їх.

Тлумачнісловники, в яких з’ясовуються основні, прямі і переносні значення слів певної мови, належність їх о певних стилів, частота вживання тощо. Найціннішим є «Словник української мови» в 11 томах (1970-1980), який містить понад 134 тис. реєстрованих слів української мови, значенні яких пояснюються. Словник підготував колектив наукових працівників Інституту мовознавства ім.. О.О.Потебні АН України». У словнику широко представлено сучасну українську фразеологію, пояснено відтінки лексичного значення слів. Наприклад, слово око в словнику роз’яснюється на шести сторінках. Словник увібрав усе найважливіше в лексичному складі української мови, закріпив її вимовні й правописні норми. Саме тому «він служить могутнім засобом розвитку освіти й культури, логічного й наукового мислення. Як словник сучасний, він фіксує передову думку епохи, сучасні ідеї, а також рівень і тенденції розвитку літературної мови» (І.К.Білодід).

Тлумачним і водночас перекладним є «Українсько-російський словник» у 6 томах (1953-1963). Цей словник містить понад 120 тис. український слів, які перекладаються і пояснюються російською мовою, документуються прикладами з творів українських авторів. Спеціально для учнів видано «Короткий тлумачний словник української мови» (1978) за редакцією Л.Л.Гумецької.

Етимологічнісловники. У низ з’ясовуються походження слів, їхні найдавніші корені, а також розвиток значень слів, зміни в їх будові. В 1989 р. вийшов друком 3-й том семитомного «Етимологічного словника української мови» (літери К-М), підготовленого і Інституті мовознавства АН України за редакцією академіка О.С. Мельничука.

Для з’ясування походження багатьох слів української мови можна користуватись «Этимологическим словарем русского языка» О.Преображенського (останнє видання – 1959), «Этимологическим словарем русского языка» М.Фасмера (1964-1977). «Кратким этимологическим словарем русского языка» М.М.Шанського, В.В. Іванова, Т.В. Шанської (третє видання – 1975).

Історичнісловники подають у текстах і пояснюють слова, які вживалися в мові раніше і зафіксовані в її писемних пам'ятках. Історичним словником є, зокрема, «Материалы для словаря древнерусского языка» І.І. Срезневського в 3 томах (останнє видання – 1959). Словник укладено на основі дослідження 2700 писемних пам’яток XІ-XІV і частково XV-XVІ ст.. Фундаментальною працею української лексикографії є двотомний «Словник староукраїнської мови» XІV-XV ст. (1977-1978), підготовлений колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові і виданий у Києві. Словник охоплює имовний матеріал писемних пам'яток української мови (також російсьої і білоруської) у початковий період її розвитку.



Орфографічнісловники подають нормативне (загальноприйняте) написання слів. У 1955 р. Вийшов найповніший для того часу (близько 40 тис. слів) «Орфографічний словник» укладений І.М.Кириченком на основі його ж попередніх орфографічних словників. Найбільшим є «Орфографічний словник української мови (1975), що охоплює близько 114 тис. слів, за редакцією С.І. Головащука і В.М. Русанівського. Видано кілька орфографічних слоівників, спеціально призначених для учнів, наприклад: Орфографічний словник для 4-10 класів» (1981); «Орфографічний словник. Посібник для учнів початкових класів середньої школи» М.Ф. Стефанцева (1979). Значну цінність становить «Словник-довідник з правопису» С.І. Головащука» (1979), що вміщує понад 40 тис. слів і словосполучень, у тому числі багато складних щодо написання сучасних термінів, особливо суспільно-політичних, неологізмів, географічних назв, назв установ і організацій, знаменних дат і подій тощо. У 1989 р. вийшло 2-ге, перероблене і доповнене видання цієї праці С.І. Головащука «Словник-довідник з правопису та слововживання».

Слова в орфографічних словниках розміщуються за алфавітом і з позначенням наголосів. У разі потреби подаються складніші граматичні форми іменників (родового й орудного відмінків однини, називного і родового множини), кількісних числівників, родові закінчення прикметників, порядкових числівників і деяких займенників, форми 1 і 2 осіб однини і 3 особи множини дієслів. Інші форми слів подаються тоді, коли в них сталися певні зміни звуків, або тоді, коли з тих чи інших причин виникають певні труднощі в написанні їх.

Орфоепічнісловники, до яких, зокрема, належать «Орфоепічний словник» М.І. Погрібного (останнє видання – 1986) і словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М.А. Жовтобрюха (1973).

Словникиіншомовнихслів, як, наприклад, «Словник іншомовних слів» за редакцією О.С. Мельничука (1985), в якому дається пояснення близько 24 тис. слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до словникового складу літературної мови. В словнику зазначається, з якої мови походить іншомовне слово, з яких елементів утворилось, з яким лексичним значенням тепер вживається.

Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова-синоніми. В 1960 р. було видано «короткий словник синонімів української мови» П.М.Деркача. В ньому подано близько 4280 синонімічних рядів, до складу яких входять загальновживані слова, іншомовні, просторічні, навіть найвідоміші діалектизми тощо. З відповідними позначками іноді в межах ряду подаються архаїзми і слова з виразним емоційним забарвленням. У синонімічному ряду не першому місці стоїть найпоширеніше слово, далі – менш уживані, потім – слова з переносним значенням. У 1972 р. видано «Синонімічний словник-мінімум української мови» В.С.Ващенка».

Слова в синонімічних словниках звичайно подаються в початковій формі і за алфавітом стрижневих слів у синонімічних рядах, дієслова – здебільшого в недоконаному виді. Немає в таких словника власних імен, назв народів, абревіатур, слів релігійного змісту, деяких граматичних синонімічних форм.

Фразеологічнісловники, в тому числі словники ідіом, в яких пояснюються значення і вживання стійких сполучень слів.

Термінологічнісловники подають значення термінів з певних галузей знань (словники фізичних, біологічних, літературознавчих, радіотехнічних, геологічних, математичних та інших термінів). Кожна з наук, щоб плідно розвиватись, не може обійтись без свого галузевого (спеціального, термінологічного словника чи словників, які бувають одномовними, двомовними чи кількамовними, наприклад: «Словник лінгвістичних термінів» (Д.І.Ганич, І.С.Олійник, 1985), «Біологічний словник» (за ред. К.М.Ситника, 1986)Ю «Шкільний геологічний словник» (А.М.Безуглий та ін., 1976), «Словник гідронімів України» (А.П. Непокутний, О.С. Стрижак, 1979), «Словник музичних термінів» (М.Д.Панфілов, 1971), «Нумізматичний словник» (В.В.Зварич, 1972), «Словник географічних назв» (М.С. Боднарський», 1955), «Російсько-український фізичний словник» (З.Гейченко та ін.., 1990), «Короткий російсько-український словник поліграфічних і видавничих термінів» (В.І.Бова та ін., 1969), «Українсько-латинсько-російський медичний словник» (1960) та багато інших.

Діалектнісловники, в яких з’ясовуються значення і межі поширення діалектних слів незалежно від того, відомі вони в літературній мові чи ні. Іноді в словники включаються тільки місцеві слова, невидомі в літературній мові. Крім того, в місцевих говорах трапляються: а) слова, запозичені з інших слов’янських і неслов’янських мов; б) загальнолітературні слова, але з іншим значенням, ніж у літературній мові; в) давні слова, що збереглися тільки в окремих говірках; г) слова, що відрізняються від відповідних літературних слів місцем наголосу, граматичними та фонетичними ознаками. Всі вони входять до діалектних словників з вказівкою на місцевість, в якій записані. За останні 20 років видано словники полтавських, поліських, закарпатських, черкаських, житомирських та інших говорів.

Крім зазначених в українській лексикографії відомі й типи словників:

1. Словники мови письменників, як, наприклад: двотомний «Словник мови Шевченка» за редакцією В.С. Ващенка (1964), «Словник мови творів Г.Квітки-Основ’яненка» (в 3-х томах, 1978-1979).

2. Словники рим, наприклад «Словник українських рим» А.А. Бурячка, І.І. Гуріна (1979).

3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад: «Словник власних імен людей» (українсько-російський і російсько-український (1967), уклала С.П.Левченко, Л.Г. Скрипник, Н.П. Дзятківська; «Довідник українських прізвищ» Ю.К.Редька (1986); «Власні імена людей. Словник-довідник» Н.П. Дзятківської, Л.Г. Скрипник (1986).

4. Морфемні словники, в яких слова, що розміщені за алфавітом, розділяються на морфеми – префікси, корені, суфікси, закінчення. Отже, такі словники присвячені розгляду структури слів. Це, зокрема, двотомний словник-довідник І.Т. Яценка «Морфемний аналіз» (1980, 1981) і «Морфемний словник» Л.М. Полюги (1983).

5. Топонімічнісловники, наприклад «Топонімічний словник-довідник Української РСР» (1973).

6. Інверсійні (зворотні, чи обернені) словники, наприклад «Інверсійний словник української мови» за редакцією С.П. Бевзенка (1971-1976), в якому слова розміщуються за алфавітом, але не за їх початком, а за кінцем.

7. Частотнісловники, наприклад двотомний «Частотний словник сучасної української художньої прози» (1981), де слова подаються за спадною частотністю вживання їх: спершу найуживаніші слова, потім менш уживані і т.д.


6522807742746001.html
6522910679733589.html
    PR.RU™