Поняття про пам’ять. Види пам'яті. Індивідуальні особливості пам’яті.

Пам’яттю з давніх - давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи. Пам’ятьяк здатність відтворювати минулий досвід - одна з основних властивостей нервової системи, що виражається у можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму.

Радянський психолог А. Р. Лурія так говорить про пам’ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, що зберігається довгий час і за відповідних обставин виявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо сприймання, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли». Пам’яттю називається психічний процес відображення минулого досвіду. Пам'ять як пізнавальний процес виконує три провідні функції: накопичення власного особистісного досвіду; збереження тотожності власного «Я»; функціонування інтелекту.

Крім того, у літературі зустрічається й інше визначення пам’яті: запам’ятовування, зберігання та відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.

Запам’ятовування – один із основних процесів пам’яті, в основі якого лежить утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові нервові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування. Буває мимовільним, яке здійснюється без спеціальної мети щось запам’ятати та довільним, яке характеризується рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Залежно від міри розуміння запам’ятованого матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним). Механічне здійснюється без розуміння суті і призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом ми запам’ятовуєм його.

Відтворення– один з основних процесів пам’яті, яке є показником міцності запам’ятовування і разом з тим наслідком цих процесів. Найпростіша його форма – впізнавання, яке виникає при повторному сприйманні об’єктів. Впізнавання буває повним і неповним. Складнішою формою відтворення є згадування, особливість якого полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію (напр.., пригадати правило, відповісти на запитання до теми) або мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації (уявлення, які мають нав’язливий характер). До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам’ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І.П.Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає. Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій.



Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування– процес, протилежний запам’ятовуванню. Воно виявляється втому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, і нарешті, унеможливлюється впізнавання. Забування – функція часу. Причиною його є недостатня міцність запам’ятовування. Якщо здобуті знання тривалий час не використовувались, то вони поступово забуваються.

Пам’ять людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних.

Підґрунтям класифікації пам’яті є три ознаки: 1) за переважанням форми психічної активності - рухова, емоційна, образна, словесно - логічна або інтелектуальна;
2) за способом запам’ятовування - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю зберігання інформації – оперативна, короткочасна, довготривала.

Об’єкти діяльності - рух, почуття, образ або слово — дали назви таким видам пам’яті, як рухова, емоційна, образна та словесно - логічна.

Руховапам’ять - запам’ятовування, зберігання та відтворення рухів. Вона виражається у формуванні навичок. Хода, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з руховими навичками.

«Якщо ви здатні поблідніть або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є пам'ять на почуття», - писав
К.С. Станіславський про емоційнупам’ять.



Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов - почуття полярні.

Сила емоційної пам’яті у людей неоднакова. Емоційно бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні натури не тільки сприймають гостро свої почуття, але й почуття інших. Емоційна пам’ять має своєрідну особливість. Вона полягає у тому, що запам’ятовуються не самі емоції чи почуття, а предмети, люди чи події, що їх викликали. Якщо людина зустрічається з тими об’єктами, то знову переживає ті ж почуття чи емоції.

Образна пам’ять оперує уявленнями - образами предметів, сформованими у нашому досвіді. Вона поділяється на зорову, слухову, нюхову, смакову та дотикову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять.

Чудова образна пам’ять - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Рухова, емоційна та образна пам’ять у своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно - логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам’ять - це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї суттєвого, збереження у пам’яті тих думок, що ними виражені. Підґрунтям словесно - логічної пам'яті є складний процес перекодування матеріалу, пов'язаного з узагальненням провідних моментів інформації.

Те, що людина сприймає, може зберегтися у пам’яті і тоді, коли не стоїть завдання запам’ятати. Така форма запам'ятовування має назву мимовільногозапам’ятовування. Для нього характерна відсутність наміру запам'ятати даний матеріал.

Далеко не все, що людина сприймає, закріплюється у пам’яті. Сприйняти - ще не означає запам’ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об’єкти, що люди бачили сотні разів, не збереглися у їхній пам’яті.

Нерідко для закріплення матеріалу у пам’яті необхідно, щоб у людини була мета – запам’ятати даний матеріал. При постановці мети у людини виникає намір запам’ятати матеріал. Намір полягає у загальній готовності людини діяти певним чином, у даному випадку - краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам’ятовування. Головний чинник - здійснення наміру.

Запам’ятовування, для якого властива наявність мети запам’ятати та використання різних методів і прийомів, спрямованих на успішне закріплення матеріалу у пам’яті, називають довільним запам'ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам’ятовування - заучування. Воно здійснюється у процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що сприяють кращому закріпленню матеріалу. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам’ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його у пам’яті на довгий час.

За тривалістю зберігання інформації пам’ять класифі­кують як: оперативну, короткочасну та довготривалу.

Оперативнапам’ять пов’язана з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації та виконання певних операцій. Короткочасна пам’ять характеризується нетривалим зберіганням інформації. Довготривала – забезпечує довгочасне (від кількох років до десятиліть) збереження матеріалу.

Пам’яті притаманні такі якості, що визначають індивідуальні особливості: швидкість запам'ятовування, міцність, обсяг та точність.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження вивченого матеріалу (або у повільності його забування).

Обсяг пам’яті – кількість фактів, предметів і явищ, що людина здатна запам’ятати за певний час.

Точність запам’ятовування характеризується відповід­ністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.


6520711054109007.html
6520785934337836.html
    PR.RU™